14 грудня — День вшанування учасників ліквідації Чорнобильської катастрофи

У смертельний поєдинок з атомним джином, що вирвався в ніч з 25 на 26 квітня 1986 року з 4-го енергоблоку Чорнобильської АЕС, вступили також і військовослужбовці…

У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС стався вибух. Він призвів до радіаційного забруднення 2 293 населених пунктів, розташованих у 77 районах 12 областей. Статус постраждалих отримали понад 3 мільйони громадян.

Вплив катастрофи відчули на собі також білорусь, Швеція, Норвегія, Польща, Австрія, Швейцарія, Німеччина, Фінляндія, Велика Британія.

«Люди працювали там, де було найбільш небезпечно…»

Роботи з ліквідації катастрофи розпочалися вранці 26 квітня. З першими променями сонця. Левову частину робіт, пов’язаних із мінімізацією радіаційного забруднення, і в перші, в наступні дні, коли рівень радіації був надзвичайно високим, виконували солдати й офіцери. Вони, зокрема, очищали від високоактивних компонентів і дах реактора, і загалом територію станції.

З числа учасників ліквідації наслідків тієї страшної катастрофи багатьох уже немає в живих. Але серед тих, хто передчасно пішов з життя, як розповідав член-кореспондент академії медичних наук України, найбільше військовослужбовців, які почали боротись з радіацією в перші дні після катастрофи. Житель Івано-Франківщини Ярослав Олійник — один з них. У 1986 році обіймав посаду заступника командира протипожежного батальйону однієї з військових частин. І теж брав участь у ліквідації наслідків катастрофи.

— Засоби захисту були надзвичайно примітивні: до респіраторів не доходило, просто марлеві пов’язки, — розповідає чоловік. — Правда, під медпунктом стояв мішок з йодом. Ми їли його, бо саме він захищав організм у перші дні. Ми усвідомлювали, що така наша доля, так треба. У нас не було саботажу. Звичайно, було психологічне навантаження, ми переживали. Відчуття відповідальності було надзвичайно великим.

«Хлопці від втоми з ніг валилися…»

Під час ліквідації наслідків аварії широко застосовувалася пожежна і військова техніка, за допомогою якої очищалася і сама станція, і місто Прип’ять. Ґрунт, товщиною 20-30 сантиметрів, який був насичений радіонуклідами, знімали бульдозерами, скреперами. Потім, завантаживши на автівки, вивозили і закопували в кількох кілометрах від станції. У так званих могильниках. І всі ці роботи виконували солдати. Уже 37 років ця територія належить до зони відчуження, де нікого, окрім диких тварин, не побачиш.

— Для запобігання радіоактивного зараження ґрунтових вод були зведені відповідні гідротехнічні спорудження.

У травні місяці урядова комісія з ліквідації наслідків катастрофи вирішила спорудити над зруйнованим реактором саркофаг. Мета — мінімізувати проникнення з ушкодженого енергоблоку радіації. До будівельних робіт залучили близько 200 тисяч осіб. На початку літа там працювали понад 20 тисяч осіб . Щоб читач краще зрозумів обсяг виконаних робіт, на 5 липня спеціальним розчином обробили 800 тис. кв.м навколо ЧАЕС та 24 тис. кв.м поверхні будівель. Під час будівництва «Саркофагу» було покладено близько 300 тисяч кубічних метрів бетону, змонтовано понад 6 тисяч тонн різних металоконструкцій.

Наслідки чорнобильської катастрофи, яку вчені, експерти називають катастрофою планетарного масштабу, ще довго позначатимуться на долях українців. Найбільше, звісно, на їхньому здоров’ї. Але ці наслідки були б ще жахливішими, коли б не люди

у квітні-травні 1986 року, які ціною власного здоров’я, а то й життя, вгамовували атомного монстра. Працювали вони там аж до самого завершення ліквідаційних робіт.